ЧОРНОБИЛЬ – ЧОРНА ДАТА В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Звук 1.
За кулісами: "...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали..."
Сцена відкривається. На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.
Звук 2.
Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і випускні екзамени.
Друга дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.
Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?
Третя дівчинка. Ні, а ти знаєш?
Перша дівчинка. Так, ось послухайте:
Буває час, що сліпну від краси,
Спинюсь не тямлю, що воно за диво,
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо.
Усе, як є – дороги, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
Третя дівчинка. Прекрасні рядки, ніби про наше село.
Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи піду до татка на атомну працювати.
Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії не маєш.
Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав
(Чути голос: Галі, час уже іти додому.) Мамо, я вже йду! (Чується вибух, задзвонили дзвони.) Звук 3.
Друга  дівчинка. Ой, що це? Наче грім.
Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з Богом говори”.
Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?
Перший хлопчик. Як красиво... Та це ж полум’я пожежі (усі дивляться в одному напрямку).
Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?
Другий хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!
Третя дівчинка. Навіть вірш про це є:
Народе мій, поки що небо
Лягає на ніч у Дніпро,
Я на сторожі біля тебе
Поставлю атом і добро.
М. Вінграновський
Друга дівчинка. Справді, пам’ятаєте, як у школі проводилося тренування з цивільної оборони?
Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то обов’язково буде об’явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити людей.
Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого страшного не сталося.
Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра піти подивитися, що це там так палає.
Усі виходять. Звуки дзвону танок у чорних плащах.
Звук 4.
За кулісами під час танцю:
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
Виходять читці
Звук 5.
1-й ведучий. 35 років пролетіло з болісним словом "Чорнобиль" - крізь долі, крізь країни, крізь роки... Незвідана біда підкосила не лише людей, та навіть і природу. Те, що в малих дозах давало користь - вирвавшись з-під куполу 4 енергоблоку - змело не лише його, а й тисячі людей, витіснивши їх з навколишніх міст і сіл.

2-й ведучий. 35 років пройшло відтоді. 35 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси. І 35 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, не на життя.

1-й ведучий. Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип'яті, кинуті школи, будинки, дитячі садки, що застигли, колючий дріт зони.

1-й ведучий. 26 квітня1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

(Тиша. Удар дзвону). Звук 6.

1-й ведучий. Протягом 25 квітня 1986 року були зброї в роботі, що не дозволяли провести випробування четверного ядерного реактора. Була п’ятниця, кінець трудового дня, команда чекала вихідних.

26 квітня 1986 року субота, 1 година 22 хвили­ни. Прийнято рішення почати випробування. Одночасно була відключена аварійна система захисту.

2-й ведучий. 1 година 22хвилини 30 секунд. Електронно-обчислювальна машина видала інфор­мацію про необхідність термінової зупинки реак­тора, але оператори продовжували процес. Потужність реактора почала швидко зростати.

1 година 23 хвилини 40 секунд. Натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора. Пізно... Через декілька секунд – вибух.

(Дзвін стихає).
Звук 7.

1-й ведучий. А місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з кращих ночей року, коли листя зеленим туманом покривало дерева. Спало місто, спала Україна, не відаючи про велику біду, що прийшла на її землю.

2-й ведучий. Першим важко. Ви ж були найперші.

Із вогню та в полум'я ступили.

Не до подвигів і не до звершень,

 Ви ж собою людство заступили.

1-й ведучий. За даними ООН: 375 000 осіб відселено із забруднених територій після аварії на ЧАЕС, 800 000 ліквідаторів складають групу ризику, 12 500 з них тяжко хворі, 7 000 уже померло.

2-й ведучий. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити! Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...
Це мить не прощання, а вічне стрічання
Із тими, кого вже не стрінемо ми.
Коли наступає хвилина мовчання,
У пам'яті нашій клекочуть громи.

Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Звук 9.
Сценка «Молитва» 
Входить мати з дитиною. 
Мати. Дитино моя! 
Ромашка цвіте — не доторкнись. Трава буяє — не доторкнись. 
У бджіл на крильцях доза смертельна -  Не доторкнись. 
Мати й дитина стають на коліна перед образом Матері Божої. 
Дитина 
Пречиста Маріє! 
Чого твоє серце не вміщують груди,. 
Неначе в нім плачуть і стогнуть всі люди? 
Чого твоє серце так полум'яніє, 
Що кров'ю стікає й сказати не сміє? 
Мати 
Благаю: відверни незриме, 
Невідворотне і страшне: 
На цих приречених низинах 
Ніхто не сіє і не жне. 
Отруєна квітка сльозою стікає, 
Дочасно згорають живі пелюстки.... 
У пеклі земному живем — не вмираєм, 
Благаю, Пречиста, людей захисти! 
(пісня «Пречиста Маріє» у виконанні учениці) https://www.minus.lviv.ua/minus/artist/Unknown%20Artist/rec/39759/
Звук 10.
1-й ведучий. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Звук 10.1
Дитина 
На пустищі дикім росте бузина, 
Сіріє край поля хатина сумна. 
Облуплені стіни, полин, спориші, — 
Не видно й не чути навкруг ні душі. 
І тільки при місяці, пізно в ночі, 
Коли над хатиною стогнуть сичі 
І вікна примарливим блиском горять, — 
З сіней у світлицю крадеться, мов тать, 
Якась неземна, потойбічна мара, 
І груша в дворі завмирає стара. 
І чути, як в миснику дзвонять миски, 
І хрестяться лячно побожні жінки. 
І світять очима коти з темноти, 
І хочеться швидше те місце пройти, 
Де буйно і дико росте бузина, 
Де пусткою хата сіріє сумна. 
Де мати , де батько були як сімя
Тепер я одна , ось тепер я одна
Звук 11. (танок мами янгола та доньки)

Звук 12. 2-й ведучий. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса.
1-й ведучий. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.
1-й ведучий.  “Мирний атом” став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...
Входять дитина і  мати. Звук 13.
Дитина 
Намалюй, будь-ласка, радість ї красу. 
Мати 
І малюю я веселку, квітку і росу, 
З посмішкою на обличчі дівчину в вінку 
І хлопчину, що кружляєз нею у танку. 
Дитина
Намалюй мені розлуку, смуток і журбу. 
Мати 
Я малюю лист осінній, схилену вербу. 
Що спустила свої віти голі до землі. 
І ключами в синім небі ринуть журавлі. 
Дитина.
Намалюй мені ще ніжність. 
Мати 
Тема не проста. 
І малюю я рожеві мамині вуста, 
І метелика, і сонце, й квітку лугову, 
І зелену шовковисту молоду траву. 
Дитина.
Намалюй, будь-ласка, намалюй біду. 
Мати 
Як її намалювати? Спосіб не знайду. 
Чи поранену пташину, може, ледь живу? 
А рука сама малює чорнобиль-траву... 
Дитина 
Нащо ти траву малюєш? Це біда така? 
Мати 
Цю траву зовуть «чорнобиль», 
ця трава гірка.. 
В ній отрута, смерть, і сльози, 
і брудна вода. 
В ній хвороби, сум, неспокій. 
Це страшна біда! 
Дитина
Краще намалюй щось гарне. 
Намалюй життя. 
А гірку траву чорнобиль 
Викинь на сміття. 
Мати 
Так, дитино, намалюю я життя тобі. 
І надії намалюю, й мрії голубі. 
Намалюю синє небо, чисте джерело. 
Намалюю я лелеку, поле і село, 
Намалюю, віру, розу, доброту й любов. 
Та гірка трава чорнобиль проростає знов. 
(Пісня) Звук 14.